Породи собак

FCI №175

Французький епаньоль (або французький спанієль) є далеким нащадком довгошерстого сетера середніх століть. Ще в ХVI столітті цих собак стали широко використовувати для полювання на пернату дичину.

Згодом французький епаньоль, не витримавши конкуренції з боку англійських порід, став поступово зникати, поки в XIX столітті до нього не відродився інтерес.

У першому стандарті, складеному в 1891 році де Конником, ця порода описана як більша й потужна, ніж бретонський епаньоль. Незважаючи на відновивчий інтерес до породи, її чисельність залишається низькою не тільки за межами її батьківщини, а й у Франції.

Французький епаньоль, володіючи прекрасним чуттям і непоганим ходом, все ж повільніше бретонського епаньоля, має не настільки широкий пошук. Разом з тим у нього тверда стійка, і він — хороший апортировщик.

Французький епаньоль спокійний, врівноважений, розумний, дуже відданий до господаря і добрий до дітей — відмінний друг для всієї родини. Потребує терплячого і гнучкою дресируванню.

Хоча французький епаньоль створений для життя в сільській місцевості, він цілком може жити і в квартирі за умови тривалих прогулянок. Досить 2 рази на тиждень чистити шерсть щіткою.

FCI №188

Короткошерстий арабський хорт з давніх часів супроводжував кочуючі арабські племена при їх переміщенні по території північної і північно-східної Африки і був оцінений гарним помічником при полюванні на дичину.

Ця собака була необхідна для прожитку всіх членів племені, життя якого було дуже жалюгідним та про годування собак майже ніхто не дбав.

Свій день слюги проводили в таборі бедуїнів або в його безпосередній близькості і сама собака шукала собі їжу. Тільки під час полювання зграя хортів була в центрі уваги всіх.

Їжу, яку слюги отримували від своїх власників, становило лише молоко, а після закінченого полювання — нутрощі добутої дичини. Уже з ранньої молодості слюги вчилися гнати звіра, спочатку кроликів, пізніше антилоп.

Правильно навчані слюги ніколи не мали звіра вбивати а тільки зупинити його, перекусивши йому зв'язки на задніх кінцівках, щоб на сильному сонці дичина не зіпсувалася перш, ніж вона буде знайдена ловцями.

Хороший хорт слюги своїми власниками високо цінувався і до нового власника потрапляв рідко, лише як дуже коштовний подарунок.

У арабського хорта, поряд з її великою породною грацією, з першого погляду видна сила, що поєднується з великою витривалістю і жвавістю.

Андалузький поденко — це іспанське доповнення до португальського поденгу. Ця собака виключно жорсткий і витривалий мисливець на кроликів.

Поденко Андалуз ставна, сільська собака. Вона завжди насторожі, розумна і пильна.

До свого господаря дружелюбна і надійна. У Андалуза прекрасне чуття, це азартний мисливець і чудовий помічник.

Є три ростових варіанти цієї собаки — великий (Talla Grande), середній (Talla Mediana) і малий (Talla Chica).

І три варіанти шерсті — жорстка, шовковиста довга, коротка. Всі різновиди цієї породи об'єднані єдиним стандартом.

У минулому лундехунд використовували для полювання на водоплавних птахів. Порода майже зникла після припинення цього виду діяльності в середині ХIХ століття.

Однак кілька десятків собак збереглося на острові Верей, одному з Лофотенських островів біля північно-західного узбережжя Норвегії. Вони і стали основою для відновлення породи в середині XX століття.

Лундехунди відомі своїми особливими навичками і тим, що своєю анатомічною будовою вони дуже схожі з примітивними собаками. В даний час цю собаку тримають в якості домашньої.

Весела, спокійна і ласкава домашня собака, позбавлена ​​агресивності. Сильна, енергійна, спритна і жива, вона відрізняється незалежністю, рухливістю і гнучкістю.

Лундехунд може витягнути передні кінцівки перед собою паралельно землі, а шия його настільки гнучка, що, закинувши голову назад, собака дістає нею до спини. При домашньому вихованні потрібне наполегливе дресирування.

Цю собаку не можна утримувати в закритому приміщенні. Потрібні простір і значний рівень фізичного навантаження. Регулярно потрібно чистити шерсть щіткою і розчісувати.

Популярність робочої австралійської вівчарки поширилася по всьому світу. Ці собаки використовуються як пошукові та службові, спортивні — для занять аджиліті, фрізбі, канікросс, також це відмінні собаки-компаньйони і шоу-собаки.

Але все-таки не кожна людина могла дозволити собі завести "австралійку", оскільки це досить велика і активна собака, яка б вимагала  в постійних тренуваннях і тривалих прогулянках.

Саме тому в США приблизно в 1968 році була виведений мініатюрний різновид австралійської вівчарки. У свою чергу мініатюрна варіанція ділиться на 3 різновиди — карликова, той і мініатюрна.

Мініатюрна австралійська вівчарка — спокійна, невелика, ласкава собачка — ідеальна для утримання в квартирі. "Австралійку" можна назвати вічним щеням — вона завжди грайлива і весела.

Це відданий друг і дуже терплячий компаньйон для дітей. Австралійська вівчарка прагне подобатись своїй родині, вона надзвичайно кмітлива і слухняна. Легко дресирується і все схоплює на льоту.

Шерсть австралійської вівчарки зрідка потрібно розчісувати щіткою, мити тільки в разі крайньої необхідності. Під час линьки шерсть потрібно вичісувати більш ретельно.

Кенгурова собака Австралії, виведена в основному завдяки таким породам як дірхаун і грейхаун, багато в чому схожа на цих собак.

У себе на батьківщині цей хорт використовувався для полювання на кенгуру. Уявіть, якою силою і вправністю повинна володіти собака, щоб впоратися з такими забіякуватими тваринами! Австралійський хорт розвиває пристойну швидкість, володіє сильною хваткою і м'язистим тілом.

Зараз кенгурова собака не використовується для полювання, так як ловля кенгуру в Австралії заборонена. Тому породі загрожує зникнення.

Кенгурових собак все ще можна зустріти на віддалених австралійських ранчо.