Породи собак

Монгольські вівчарки — прямі нащадки тибетського мастифа, що прийшли з гір в монгольські степи 15 тисяч років тому, є предками середньоазіатських овчар і кавказьких овчар.

Загартовані в льодових вітрах Великого Степу і під пекучим сонцем пустелі Гобі, абсолютно ізольовані від цивілізації, вони не знають собі рівних в боротьбі з хижаками.

Без присутності людини собаки вміють самостійно пасти худобу, безстрашно полювати на будь-якого звіра, захищати майно і життя від ворогів і навіть молитися за своїх господарів, за що мають прізвисько «зуугійн нохой» (молитовна собака).

Потужний інтелект монгольських вівчарок, їх безмежна відданість, легка керованість і неконфліктність підкорюють розум і серце кожного, хто має з ними справу.

Хотілося б відзначити, що монгольська вівчарка не має нічого спільного з бурят-монгольськими вовкодавами і тувинською вівчаркою, хоч і на перший погляд зовні всі три породи дуже схожі.

Монгольська вівчарка не має специфічного запаху «псини», її шерсть має приголомшливий люстровий блиск і неймовірну свіжість, за структурою має щось середнє між шерстю соболя і морського котика.

На кінці хвоста є біляста прядка (кінський хвіст), як з грубого кінського волоса, яка набагато довше остевого волоса, — цього немає у жодної іншої породи.

Пухова шерсть утворює дуже густий і щільний підшерсток, в якому до 75% пуху, — це найвищий показник пуха серед всіх ссавців в світі — ще одна унікальність і породна ознака породи.

Це далеко не всі індивідуальні ознаки породи! Монгольська вівчарка по праву може вважатися унікальною і древньою породою — вся унікальність доведена практично на основі багаторічних досліджень!

Серйозним і ретельним розведенням монгольських вівчарок зараз займається лише один розплідник — «Монголдог», створений Галиною Яворською. Порода поки рідкісна і нечисленна, але у монгольських вівчарок ще все попереду!

Ці собаки тримаються завжди впевнено. Поведінка холоднокровна і незворушлива — флегматична. Легко керовані і диференційовано реагують на подразники.

Монгольські вівчарки абсолютно не конфліктні. Це впевнена в собі тварина по праву сильна, спочатку духом, потім тілом.

Керрі блю тер'єр був виведений в 18 столітті в гористих областях графства Керрі.

Керрі — національний тер'єр Ірландії і саме він став символом Ірландії. Назва породи з'явилася сама собою — тер'єр з графства Керрі був сріблясто-сталевого, майже блакитного кольору ( "blue" від англ. "Блакитний").

До сих пір точно не відомо які породи використовувалися при виведенні керрі. Кінологи запропонували десятки гіпотез, але жодна з них не затверджена точно. Є припущення, що предками керрі була португальська водна собака, від якої йому дісталася хвиляста шерсть.

Інші думають, що предком керрі блю тер'єра цілком може бути ірландський мякошерстний пшеничний тер'єр, з яким вони досить схожі.

Треті вважають цілком можливим, що керрі виник від ірландських тер'єрів, а деякі стверджують що ірландський волкода теж міг брати участь у виведенні керрі. Цілком можливий зв'язок з бедлінгтон тер'єром, від якого керрі могло передатися блакитне забарвлення.

Є також версія, що керрі блю тер'єр був отриманий шляхом схрещування старовинних чорних тер'єрів, нині вимерлих, з іспанськими "блакитними собаками". В Ірландії є історичне підтвердження більш ніж столітньої давності, яка згадує Тер'єра Арлекіна, зовнішність якого дуже схожа на керрі блю тер'єра.

У 1922 році в США керрі блю тер'єр користувалася шаленою популярністю, існувала величезна кількість клубів породи, керрі все частіше з'являлися на виставках. Через пару років порода була визнана Американським кінологічним клубом.

В ті часи керрі блю тер'єр використовувався як мисливець на щурів і мишей, а також для цькування борсуків, він жив на фермі, охороняв стада і будинок господаря. Це універсальна собака, яка може бути і надійним охоронцем і лагідною сімейною собакою. У свій час керрі використовували навіть в поліції.

Керрі — ставна, мускулиста собака середнього розміру з характером справжнього тер'єра. Це не задирака, неймовірно темпераментна, але ні в якому разі не нервова собака. Керрі рухливий і імпульсивний, завжди готовий грати і бігати.

Цуценята керрі блю тер'єра народжуються чорними, але після однієї або декількох линьок шерсть стає блакитною. Колір повинен "очиститися" на той час, коли собаці виповниться 18 місяців.

Жвавий і грайливий, життєрадісний і активний, керрі ідеально підійде прихильнику подорожей або спортсмену-любителю. Керрі — хороший сторожовий пес, але не нападатиме без реальної провокації.

Керрі легко уживається з іншими тваринами, якщо собаку з дитинства привчати до цього. Керрі добре піддається навчанню, але вимагає послідовності і наполегливості в дресируванні.

Він ідеально підходить для життя в квартирі. Йому потрібен регулярний і тривалий вигул, активні прогулянки без повідка. Справжньою радістю для керрі буде виїзд за місто. Керрі блю тер'єр підійде для будь-якого виду спорту з собакою.

Керрі блю тер'єр — аж ніяк не проста в догляді собака. Якщо у вас немає часу, щоб належним чином доглядати за керрі, не думайте про цю собаці.

Щотижня керрі потрібно чистити щіткою і гребенем. Тріммінговати керрі можна так само як і пшеничного тер'єра. Обов'язково мити керрі щотижня. Це не зашкодить шкірі собаки, як це зазвичай буває з іншими породами. Керрі — незвичайний, не забувайте про це.

Щоденного догляду вимагає розкішна "борода" керрі. Її потрібно чистити щодня, інакше шерсть на морді скачається, засмітиться кормом і брудом. Керрі суне свого носа куди не треба, а вам щовечора потрібно це відчищати.

Керрі блю тер'єр схильний до вушних інфекцій, тому окремої розмови заслуговують вушка керрі. Волосся у вухах не повинне бути занадто довге, інакше там буде накопичуватися бруд і сірка. Тому систематично їх треба видаляти або підстригати.

FCI №84

Багато дослідників вважають, що бладхаунд походить від собак Св. Губерта, розлучалися в монастирі з такою ж назвою, і що в Англії вони потрапили за часів Нормандського завоювання.

Однак у творах Страбо і Горація, які писали до нашої ери, є відомості про вивезення собак-шукачів з Британії до стародавніх галлів, на землях яких виник після монастир Святого Губерта.

Стародавні англійські закони офіційно визнавали можливість використання собак-шукачів при обшуках і в пошуку злочинців. Так в листі Іоганаса Кая (1570 рік) до Конраду Існеру є пояснення назви цієї породи, з якого випливає, що, незважаючи на можливість цих собак переслідувати пораненого звіра, "бладхаунд" (кров'яна собака).

У книзі "Історія Шотландії" (1527 рік) можна знайти опис: «велика, чорна, з рудими боками і маленькими білими мітками собака, яка зветься людьми: шукач». Довгі вуха, в зморшках голова.

Ці собаки дуже розумні і легко відрізняють хорошу людину від поганої. Прекрасно охороняють житло, легко знаходять заховані товари і слід злодія, рятують дітей та дорослих. Ця собака була така відома і улюблена в Шотландії та Англії, що люди поставили їй пам'ятник! У 1860 році бладхаунд здобув блискучу перемогу в змаганні шукачів в Бірмінгемі (Англія).

У 1898 році була створена офіційна Асоціація бладхаунд, яка займалася їх розведенням і дресируванням. Основна заслуга в становленні цієї породи належить англійському кінологу Едвіну Брау. Розведення в його розпліднику було засновано на двох лініях. Засновниками першої були чемпіони Бекфорд і Б'янко, другий — чемпіон Боно. Від кросу цих двох ліній був отриманий чемпіон (найвідоміший виробник Англії) — Пентер.

Бладхаунди дуже широко використовуються в поліцейських службах Америки. Ними врятовано багато життів. Велика кількість злочинців було затримано за допомогою собак, що працюють з капітаном поліції штату Кентуккі Волнеєм Мулікіном (розкрито більше 2500 злочинів).

Розповідають, що бладхаунди змогли взяти слід, що починався в згорілому курнику. Довжина сліду не грало ролі: найкоротший слід становив 3 метри, найдовший — 55 миль (близько 90 км), робота над яким тривала кілька днів. За цей час одна з собак… ощенилася, і її разом з новонародженими цуценятами відправили назад, а капітан з іншими продовжували роботу.

Найдовший з розслідуваних слідів склав в довжину 135 миль (більше 210 км) і був пройдений бладхаундом з поліції штату Нью-Йорк. Однією з кращих охоронних собак був пес по кличці Бостон, "працював" у в'язниці штату Оклахома. Їм була здійснена допомога в затриманні 23 злочинців-втікачів.

Одного разу він працював по сліду 2 дні, розбив в кров лапи і ніс, але слід не кинув. Офіцери поліції штату Міссісіпі вважають, що бездоганна репутація поліцейських бладхаундів є одним з факторів, що дозволяє тримати злочинність в штаті на досить низькому рівні.

Бладхаундів успішно використовують в розшуку зниклих і заблукалих дітей. Власники цих собак вважають, що якщо буде врятоване хоч одне дитяче життя, то внесок бладхаундів до цієї благородної справи буде залишатися безцінним.

Ці собаки дивно терпимі і доброзичливі по відношенню до дітей, та й останніх ані трохи не лякає їх значний вид. Бладхаунд був і залишається прекрасним супутником людини, і все більше завойовує визнання в якості службової, спортивної та декоративної собаки.

Старовинні бульдоги використовувалися в боях з биками. Деякі з таких собак разом зі своїми господарями потрапили в Англію і Америку. Там ці собаки розводилися відповідно до поглядів заводчиків і тамтешньої моді.

У підсумку, бульдог з Англії розлучався переважно дрібних розмірів і з більш м'яким характером, від чого і з'явився нинішній англійський бульдо.

Американський варіант, навпаки, ставав все більше і жорсткіший. У американського бульдога довші ноги, він набагато спритніший та швидше свого англійського родича.

Друга світова війна практично знищила породу. Американські бульдоги збереглися лише на віддалених сільських поселеннях на півдні Америки.

Лише завдяки Джону Д. Джонсону з Саммервіля, штат Джорджія, американський бульдог існує донині. Після війни Джонсон збирав собак, що залишилися по всій країні, щоб відновити цю чудову породу.

Американський бульдог використовувався як охоронець і сторож майна, він допомагав в полюванні на велику дичину — ведмедя і кабана, а також на білку і єнота. Крім того, американський бульдог міг пасти худобу і захищати його від злодіїв і хижаків.

Зараз у себе на батьківщині американський бульдог — одна з найпопулярніших собак, хоча він до цих пір і не визнаний FCI. Його тримають на ранчо як універсальну селянську собаку, це прекрасний компаньйон і надійний захисник.

Американський бульдог — високонога, моторна і швидка собака, з надзвичайними здібностями до стрибків. Бульдог мускулистий, міцний і сильний, у нього велика потужна голова та щелепи.

Американський бульдог слухняний і відданий господареві, він все розуміє з першого слова, неагресивний ні до людини, ні до тварин. Проте, він може постояти за себе і свого господаря.

Цьому собаці потрібно тісний взаємозв'язок з господарем, американський бульдог підходить для життя в квартирі за умови частого активного вигулу, бажано з фізичними навантаженнями.

Як можна раніше почніть навчати американського бульдога, йому потрібно рання соціалізація і привчання до повного послуху. Коротка гладка шерсть не вимагає частого догляду — достатньо раз на тиждень чистити собаку щіткою. Мити тільки при необхідності.

FCI №129

Смаландські гончаки отримали свою назву по місцевості, де вони були виведені, в Смаланді.
Близькі за типом сучасні смаландські гончаки були відомі там, починаючи з раннього середньовіччя.

З великим успіхом використовується цей гончак для полювання в лісах Швеції. Найчастіше зі смаландстьоваре сьогодні полюють на зайця, лисицю та інших звірів, що мешкають в лісах Центральної Швеції.

Мисливці-любителі породи приділяють їй серйозну увагу і постійно працюють над поліпшенням поголів'я. Цуценят намагаються продавати тільки серйозним зацікавленим особам.

Це міцної статури шведський гончак найкомпактніший серед порід гончих цієї країни. Самобутнього типу мускулистий гончак, незважаючи на невеликий розмір, що відрізняє його від інших порід шведських гончаків.

Можливо, відносно невеликі розміри цього гончака і залучають любителів цих порід, власникові ніколи не слід забувати, що цій активній собаці необхідні великі фізичні навантаження і тривалі прогулянки, де вона могла б виплеснути накопичуючу енергію.