Породи собак

Райапалайам — корінна індійська порода хортів, відома тільки у себе на батьківщині і навіть там дуже нечисленна.

Порода бере свою назву з місцевості Райапалайам (Rajapalayam) або Палайаккарар (Palaiyakkarar), де вже протягом довгого часу використовується як мисливський собака.

Полігарський хорт споріднений з іншими індійськими породами — південноіндійською борзою, індійською ведмежою борзою і чіппіпара.

Полігарський хорт — єдина національна порода, визнана офіційно Індійським кінологічним клубом.

Відмінною особливістю породи можна вважати рожевий ніс — він не пігментується протягом усього життя і так і залишається світлим, як при народженні.

Ця собака потребує свободи і великому просторі. При грамотному дресируванні з полігарського хорта вийде прекрасний компаньйон.

Перші собаки — помічники рибалок і супутники мореплавців, котрі володіли пристрастю до води — потрапили в Західну Європу з острова Ньюфаундленд в першій половині XIX століття. Ця порода зародилася близько трьохсот років тому на суворому північному острові, що межує з півостровом Лабрадор у східних берегів Канади.

На той час, коли з нею вперше познайомилися європейці, була вже цілком сформована: великі чорні і чорно-білі собаки відрізнялися розумом і кмітливістю, але головне — вони були невтомними плавцями і, не роздумуючи, кидалися в воду на допомогу потопаючим.

Дуже скоро Ньюфаундлендські собаки або ньюфаундленди, як їх почали називати в Англії і на Європейському континенті, завоювали загальну любов і визнання. Завдяки своїй уродженій інтелігентності, помічник рибалки і матроса, корабельний пес впевнено ступив з палуби рибальського човна на м'які килими імператорських палаців і зелені газони родових помість.

Вроджене почуття власної гідності, сила в поєднанні з добротою і благородство вигляду зробили його бажаним другом в самих аристократичних колах. Джордж Гордон Байрон — англійський лорд і геніальний поет — зобразив у віршах пам'ять про улюбленого Ботсвейне. Наполеон Бонапарт під час втечі з острова Ельба мало не потонув у бурхливому морі під час шторму, але був врятований Ньюфаундлендською породою собак.

Одна з найважливіших особливостей, що привертає до себе велику частину любителів породи, — це саме характер ньюфаундленда. У всіх проявах своєї собачої "душі" ньюфаундленди настільки самобутні, що мова тут йде, безсумнівно, про породну ознаку, а не про випадковий набір одиничних фактів.

Спробуємо знайти розгадку дивного характеру ньюфаундленда в історії породи. Всі породи собак були виведені з якоюсь певною метою. Уже в далекій давнині відбувався цілком свідомий відбір тих тварин, які в більшій мірі відповідали потребам людини.  При цьому найчастіше враховувалися не стільки зовнішні дані (екстер'єр) собак, скільки особливості їхньої психіки, темпераменту і характеру.

В результаті всі давні породи, до яких належить і ньюфаундленд, генетично закріпили специфічні для них особливості характеру.  Зрозуміло, з усіх правил бувають винятки, але, якщо безліч поколінь предків володіли цілком певним характером, то велика ймовірність, що той же тип характеру буде притаманний і більшості їхніх нащадків.

Специфічне призначення, іноді більш-менш універсальне, часто досить вузьке, відбилося на характері більшості порід собак (на жаль, про це не завжди замислюються, керуючись у виборі породи лише зовнішністю собаки і геть забуваючи про її характер).

Породні особливості характеру ньюфаундлендів також нерозривно пов'язані з їх споконвічним призначенням.  Предки сучасних ньюфа ніколи не були мисливськими собаками, тому інстинкти вистежування жертви, її переслідування і умертвіння в них абсолютно не розвинені. Дрібних тварин і птахів ньюфаундленди схильні рахувати не здобиччю, а об'єктами свого захисту.

Зрозуміло, мисливський інстинкт, все-таки дрімає в кожного представника сімейства собачих, може прокинутися і змусить молодого ньюфа спрямуватися в погоню за тікаючою кішкою, але втікачці при цьому ніщо не загрожує — в крайньому випадку на фініші вона буде обнюхуватись та дружньо облизуватись.

Здається, про характер ньюфаундленда не можна сказати жодного поганого слова. І, тим не менш, ньюфаундленд — собака не для всіх і не для кожного. Для того, щоб в повній мірі проявити свій чудовий характер, він повинен вирости і жити в тісному контакті з усіма членами сім'ї, в колі люблячих його людей. Той, хто в силу своєї зайнятості не може забезпечити йому належної уваги, хто не знаходить для нього місця в будинку, так як вважає, що догляд за великою собакою відніме занадто багато часу і сил, повинен вибрати іншу породу, яка не володіє настільки тонкою душевною організацією і тому потребує постійного спілкування.

Так, ньюф може провести життя, замкненим у вольєрі, але, будучи дворовою, а не домашньою собакою, він не розкриє і десятої частки даних від його природи достоїнств. Цю собаку для її щастя і благополуччя мало досита годувати, їй необхідно приділяти увагу, як повноправному члену сім'ї.

Хто прожив роки пліч-о-пліч з ньюфаундлендом, знає, що з ним можна розмовляти, як з другом: він завжди уважно вслухається в людську мову, він здатний вловлювати найдрібніші відтінки інтонації знайомого голосу, ловить ледь помітні жести і найчастіше чітко усвідомлює, чого ви  від нього хочете, навіть якщо при цьому ви не вимовляєте стандартних команд.

Взагалі, ньюфаундленд краще реагує на прохання, ніж на наказ, — цей спокійний, урівноважений пес вимагає до себе рівного і шанобливого звернення. Він не ревнивий, але дуже уразливий — грубий окрик здатний хльоснути його болючіше батога, після чого він надовго замикається в собі, всім своїм виглядом демонструючи, що не бажає з вами розмовляти.

Ньюфаундленд мовчазний за своєю натурою. Навіть в грі він рідко подає голос. Зустрічаючи господаря на порозі, показує свою радість усіма способами — тільки не гавкотом. Якщо ньюф загавкав — значить сталося щось екстраординарне. Охоронний гавкіт дуже низького тембру, спочатку уривчастий, потім переходить в суцільний гуркіт, ніби хтось б'є по порожній залізній бочці.

Коротким гавкотом ньюф може висловити заклик або наполегливе прохання, але ніколи він не обгавкує чужих собак або перехожих "з почуття обов'язку", як це роблять інші пси, — підозрілість чужа його характеру, так само як нервозність і будь-яка нестриманість у прояві емоцій.

У спілкуванні з дітьми ньюфаундленд ласкавий і терплячий. Молодий пес при нагоді охоче затіє з дітлахами веселу метушню, але дорослий схильний швидше опікати дітей, ніж виконувати їх бажання, він не слухається малюків і не підкоряється їм абсолютно.

Це не означає, що ньюфаундленд погано уживається з дітьми, навпаки, він — бажаний товариш в іграх, так як ні в якому разі не здатний образити дитину, а й дорослим слід пам'ятати, що не кожна дитина фізично може впоратися з такою великою, важкою собакою.

Походження голих порід оповите міфами і легендами. Їх історія налічує багато століть. Голі собаки мешкали в Африці, Мексиці, Перу, Парагваї, Туреччині, Ефіопії, Китаї.

У Мексиці гола собака була особливо шанована, ставилася до одного з десяти символів добра.  Тольтеки її вважали символом безкорисливої ​​любові, їй поклонялися. Існувала традиція ховати собаку разом з померлим господарем, так як, згідно з легендою, дух собаки на вищому суді свідчив на її користь.

В епоху ацтеків ставлення до голої собаки змінилося. Хоч вона і продовжувала залишатися храмовою собачкою, як і раніше, вважалася священною і вважалася даром богів, але при цьому вона стала ритуальною їжею на релігійних святах. Для цих цілей призначалися собаки певного забарвлення, вирощені в спеціальних умовах.

Перші археологічні знахідки, що підтверджують існування в ті часи голої собаки, відносяться до IX-XII століть. Збереглися статуетки і зображення голої собаки. Перший опис голих собак зробив мандрівник Франциско Хернандос в 1500 році.

Про те, як голі собаки потрапили в Китай, історія не розповідає.  Передбачається, що в Китай вони потрапили з Африки, а пізніше з Туреччини. У Маньчжурії в даний час існує порода голих собак тай-тай.

В кінці XIX століття голі собаки з'являються в Англії, їх виставляють в Лондонському зоологічному саду в якості екзотичних тварин. Але тоді визнання і поширення цих собак не відбувалося.

Лише з 1969 року, коли в Англії були привезені голі собаки з США, вони завойовують визнання.  Створюється Клуб китайських чубатих собак, а в 1974 році проводиться перша породна виставка.

Китайська чубата собака отримала величезну популярність як собака-компаньйон. Ця найпопулярніша з усіх безволосих порід, до яких відносяться також мексиканський голий собака, перуанська гола собака і американський голий тер'є.

Китайську чубату гідно цінують за її унікальність, за ніжну шкіру, розум, поступливий характер, врівноважену психіку, невеликі розміри і вагу, за прихильність до господаря, веселу вдачу.

Бойкин спанієль — досить молода порода спанієлів, що з'явилася в кінці 19 століття завдяки заводчику Вітакер Бойкін з Південної Кароліни.

Бойкін спанієль виведений шляхом схрещування з різними спанієлями: англійський спрінгер, американським водним спанієлем, англійського кокера і американський кокера.

Бойкін спанієль — сильний плавець, що використовується для полювання на качок і індичок, він із задоволенням апортує з води.

Це не тільки азартний мисливець, а й приємний домашній улюбленець, відданий і вірний господареві, слухняний і дуже тямущий.

Бойкін спанієль ідеальний в якості домашньої собаки — він спокійний в приміщенні, не шумить, досить малий за розмірами для квартирного утримання, невибагливий до їжі, витривалий і добрий.

Існує два різновиди Бойкін спанієля — довгошерстий (з подовженою, трохи кучерявою або прямою шерстю) і короткошерстий.

FCI №301

Точне походження цієї породи невідоме, але в 18 столітті американський водний спаніель вже використовувався як мисливська собака на заході США, особливо у Вісконсині і Міннесоті.

Ймовірно, американський водний спанієль був виведений шляхом схрещування Йоркширського тер'єра і курчавошерстного ретрівера. Також цілком можливо доповнення інших, більш ранніх, порід спаніелів.

Американський водний спанієль — видатна мисливська собака. Вона може працювати в болотах, лісі, озерах і річках. Ця порода має «м'яку пащу» і прекрасний нюх, азартний і витривалий.

Американський водний спанієль підходить для полювання на птицю — качку, фазана, шотландську куріпку, і навіть на дрібну дичину — зайця, кролика, білку.

Американський водний спанієль є державним символом Віксонса.  Тим не менш, це досить рідкісна собака навіть у себе на батьківщині, не кажучи вже про її межах.

У 1990 році в Американському Кінологічному клубі було зареєстровано всього 270 собак, але цілком можливо що реальна кількість собак більша, так як багато мисливців просто не реєструють своїх собак.

Американський водний спанієль не тільки відмінний мисливець, це мила і приємна домашня собака — вона не шумить, спокійна в приміщенні. Добрий до дітей, спокійний до домашніх тварин, якщо виріс разом з ними.

Це розумна і поступлива собака, вона прагне подобатись хазяїнові і тому легко навчається.  Американський водний спанієль завжди охоче працює, йому не властиво лінуватися або ухилятися від роботи.

Американський водний спанієль чутливий до настрою і словам господаря, з ним не можна бути грубим. Він все розуміє з першого слова, якщо ви скажете це переконливо.

Рання соціалізація необхідна цьому собаці. Привчайте спаніеля до суспільства людей і тварин, припиняйте погоні за пташками і кішками, якщо хочете спокійного домашнього пса. Водний спаніель не повинен бути боязким або агресивним.

Американський водний спанієль підходить для життя в квартирі, якщо йому нададуть активні часті прогулянки. Також можна зайняти спаніеля невеликими фізичними навантаженнями.

Два рази на тиждень шерсть цієї собаки потрібно чистити щіткою.  Мити тільки при гострій потребі, тому що миття руйнує природний захисний шар шкіри. Деякі з цих спаніелів можуть бути слиняві.