Породи собак

Russian-European Laika

FCI №304

Порода утворилася шляхом злиття близьких різновидів лайок: архангельської, комі, карельської, вотяцької та інших. Проте відомий в останні роки тип російсько-європейської лайки, вважається бажаним і визнаний заводською породою, що утворилися не злиттям різних порід лайок, а був створений кінологами і любителями- ентузіастами цієї породи в результаті тривалої селекційно-племінної роботи.

Формування російсько-європейської лайки було розпочато в Ленінграді і Москві. Спочатку воно відбувалося за рахунок випадкових виробників, вивезених мисливцями з Комі АРСР, Архангельської та інших областей. Слід підкреслити, що вихідний племінний матеріал володів хорошими робочими якостями.

На початковому етапі заводського розведення лайок, коли їх ще не поділяли на сучасні породи і експертизу проводили на загальному рингу, в невеликій ступені використовувалися виробники, що походили від собак, завезених із Західного Сибіру, ​​а також від собак Ленінградської області, близьких за типом до карело-фінської лайки.

Основна робота щодо становлення та вдосконалення московської групи російсько-європейських лайок здійснювалася досвідченим розплідником ВНІО, де були зосереджені кращі виробники і добре поставлена ​​племінна робота.

Значно раніше, ніж в Москві, заводським розведенням лайок європейської Півночі займалися ленінградські кінологи і любителі. Ще до Великої Вітчизняної війни в Ленінграді і Ленінградській області сформувалося велике племінне поголів'я, яке походилося переважно від карельських і архангельських лайок.

Після закінчення війни в Ленінграді утворилася гарна племінна група, основоположниками якої були вцілілі в блокаду виробники і, швидше за все, лайки, вивезені з Карелії і Архангельської області.

Характерним для багатьох лайок цієї групи, особливо заводу Е.К.Леонтьевой, був сірий окрас. У наступні роки в зв'язку з новими вимогами ця група зійшла нанівець, і в даний час на ринги ленінградських виставок російсько-європейські лайки сірого забарвлення не виставляються.

Російсько-європейську лайку можна використовувати майже для всіх видів полювань, починаючи від видобутку дрібних хутрових звірів і кінчаючи лосем, кабаном, ведмедєм, водоплавною і навіть болотною дичиною, по якій вона працює в типі спанієля. У масі своїй російсько-європейські лайки відмінно працюють по білці, куниці та борової дичини в будь-якому районі країни, де для полювання застосовуються лайки.

Російсько-європейська лайка широко поширена в європейській частині Росії. Основні центри заводського розведення цієї породи — Москва, де в 1974 році зареєстровано понад 800 російсько-європейських лайок, що мають родоводи, а також Кіров, Ярославль, Тверь, Санкт-Петербург, Вологда, Новгород, Архангельськ, Пермь. У багатьох інших областях російсько-європейська лайка звичайна, хоча за чисельністю значно поступається західносибірської лайки.

Ці собаки дуже азартні, рухливі, енергійні і невтомні, мають хороший нюх, слух і зір. На відміну від інших заводських порід лайок вони більш універсальні як по мисливським якостям, так і за можливостями застосування. Їх зручніше тримати в міській квартирі, ніж великих західносибірських лайок.

Plott Hound

FCI не визнана

Плотт хаунд — єдиний американський гончак, що не має англійських предків. Назва породи походить від американської сім'ї Плотта, яка і створила цю породу. Сім поколінь родини Джонатана Плотта, починаючи з 1750-их років, розводили цих собак для полювання виключно в межах своєї сім'ї.

Схрещування бладхаунд і кунхаунд призвело до отримання майбутньої породи. Джонатан Плотта прагнув вивести універсальну мисливську собаку, як на дрібного, так і на великого звіра.

Гончак Плотта використовується для цькування ведмедя, кабана, вовка, єнота та іншої великої і дрібної дичини. Ці собаки надзвичайно витривалі і мають чудові мисливські інстинкти і видатний нюх.

Плотт хаунд не отримав широкого поширення і за межами Америки майже ніхто не знає. Міжнародного визнання в FCI як самостійна порода Плотт хаунд не добився, але в 1946 році порода була визнана національним Американським Кінологічним клубом.

Плотт хаунд — сильна мускулиста собака, активна, дуже розумна і хоробра. Обов'язково з раннього віку соціалізувати цуценя, а також навчити його беззастережного послуху господареві.

Гончака Плотта не рекомендується для утримання в квартирі. Вони можуть жити і спати на відкритому повітрі, якщо у собаки буде тепла будка на випадок морозів. Ідеальною для цього гончака буде життя в заміському будинку з великою обгородженою територією.

Плотт хаунд потребує великих фізичних навантаженнях для виплеску своєї енергії, обов'язкові тривалі прогулянки без повідка в безпечному для собаки місці. З цією собакою можна зайнятися бігом підтюпцем.

Цей активний енергійний гончак може працювати цілодобово, тому ні в якому разі не забувайте про біг, тренуваннях і навантаженнях. Врахуйте, що Плотт хаунд схильний до втеч, тому що його мисливські інстинкти неймовірно сильні.

Догляд за короткою гладкою шерстю Плотт хаунда незначний — чистка щіткою раз в тиждень, миття тільки в разі крайньої необхідності. Належну увагу варто приділити догляду за вухами.

New Guinea Singing Dog

FCI не визнана

Нова Гвінея — другий за величиною острів у світі, що є батьківщиною багатьох дивних істот. Це один з небагатьох островів, на якому зміна температури настільки яскраво виражена — від тропічного клімату на рівнині до мінусової температури на гірських височинах.

Новогвінейська собака живе в поселеннях людей як на рівнині, так і в гористій місцевості. Тому вона відмінно пристосована до спеки і холоду, не схильна до захворювань.

Дослідники ще в 1800-х роках описували таких собак, надзвичайно популярних в місцевих селах. Деякі з цих тварин були повністю одомашнені, коли як інша половина самостійно жила і полювала в лісах.

До XIX століття змішування цієї породи з привізними собаками призвело до практично повного зникнення новогвінейської собаки. Порода розчинилася в помісях, чистокровних особин практично не залишилося.

Однак, в 1950-х роках було виявлено дві чистокровних особини в ізольованій долині Лаванья, на півдні Австралії в гористій місцевості. Ці дві собаки були виловлені і відправлені в зоопарк в Сіднеї.

У 1970-их роках інша пара була спіймана в долинах Індонезії. Можна сказати, що фактично всі нинішні співаючі собаки походять від цих двох пар, що збереглися в глибинках.

Новогвінейська співаюча собака дуже схожа з австралійським Дінгом, ймовірно, це близький родич древніх собак, які населяли ці області більше 10-15 тисяч років тому.

Свою назву порода отримала від здатності собаки видавати специфічні звуки — мелодійні завивання, схожі на спів. Такий голос не властивий жодній іншій породі собак.

Зараз Новогвінейська співаюча собака мало поширена навіть у себе на батьківщині, але цих собак можна зустріти в багатьох зоопарках світу. Зовсім недавно любителі і знавці цих собак стали тримати їх в якості домашніх тварин.

Це складна собака, тому не підійде новачкам і тим, у кого немає достатньо часу для занять з твариною. Ця собака вимагає ранньої соціалізації, привчання до людей і інших тварин, послідовного виховання і ретельного дресирування.

Cane da Pastore Maremmano-Abruzzese

FCI №201

Маремма-абруццка вівчарка — італійська робоча порода, історія якої відома вже протягом більше 2000 років. Два регіону в Італії претендували на цю собаку як на свою власність — Маремма і Абруцці. Саме тому назва породи стала «мареммано — абруццска вівчарка».

Маремми залишилися такими ж як були 2000 років тому — це великі білі собаки (зовні схожі на білого ведмедя) з густою, жорсткою, досить довгою шерстю. Незважаючи на свої розміри вони моторні і легкі в русі, помірні в їжі, однаково добре переносять себе як при -40, так і +40 градусах, здатні безболісно переносити різкі температурні скачки, недовірливі до сторонніх, мають вроджені якості охоронця.

Завданням цих собак було охороняти стада і майно пастухів, спочатку від вовків і ведмедів, а зараз від злодіїв і здичавілих собак. Маремма залишається вірною вівцям, адже завдяки її відданості, кілька собак цієї породи часто здійснювали охорону, одні із винятковою відповідальністю.

Вона ніколи не покине те, що довірене її турботам, у неї сильні охоронні інстинкти і вона звикла приймати власні рішення. Ці риси збереглися в породі і в даний час.

В результаті тестування серед собак охоронного призначення, було виявлено, що маремма — найбільш надійна, і в 1982 році маремма в Америці була офіційно визнана найкращою охоронною собакою.

Пси маремми крупніше, виносливіші, впертіші, з більш вираженим загривком. Суки більш витончені, ніжні. Характер цієї породи має свої особливості і відрізняється від більшості інших порід собак. Тяжке життя, до якого звикли ці собаки за минулі століття, і відповідальність, яка на них покладалася, зробила цю породу ідеальним сторожем.

Вона чудово ладнає з власною сім'єю і дітьми, а також з дітьми друзів, яким дозволяє робити з собою що завгодно, але краще якщо господар представить собаці дитину. Маремма терпимо ставиться до інших порід собак і мирно уживається з ними. Вона рідко вплутується в сварки і її нелегко розсердити, ходячи вона може бути в гніві дуже грізною особливо якщо б'ється за те, що для неї цінно.

Маремма сувора, витривала собака, яка буде просто щаслива перебувати на вулиці в будь-яку погоду. Незважаючи на дощову вологу погоду, коли бруд прилипає до ніг і живота, груба покривна шерсть не дозволяє їй проникнути всередину до м'якого нижнього волосу, який залишається сухим.

Шерсть має самоочищатися ефектом, при висиханні бруд обсипається і на шерсті не залишається ніяких слідів. Маремма типово здорова порода, не схильна до хвороб і відносно вільна від спадкових захворювань.

Маремма дуже розумна собака і без навчання вона швидко почне нудьгувати. Вона швидко розуміє основні команди і легко може здати загальний курс дресирування, але ви можете так і не дочекатися від неї беззаперечного послуху, як наприклад у німецької вівчарки, раболіпство і догідливість не в її натурі.

Дон Томазо Корсини написав про маремм: "Краса в спокої і в дії, інтелігентність, гідність, природні охоронні інстинкти — все це позитивні якості, але є щось більше в наших великих білих компаньйонах, ніж звичайні особливості, адже для них Людина — рівний і друг, а не Бог і господар. Якщо ви хочете слухняності і покірності, тримайтеся подалі від цієї породи, але якщо ви цінуєте дружбу (давати і отримувати), трохи гумору і багато навчання, справжня маремма краще, що ви можете мати".

FCI не визнана

Лукас тер'єр був виведений шляхом схрещування Сіліхем тер'єр з Норфолк тер'єром. У розведенні беруть участь тільки ці породи, ні в якому разі ні які інші! В результаті цього схрещування вийшла міцна, здорова і мускулиста собачка, не груба і не худорлява.

Лукас тер'єр — привітна і дружна собачка, хоробра і впевнена в собі, ніколи не агресивна, віддана і весела. М'яко характерні, знервовані і боязкі собаки не допускаються до розведення.

Ця собака легко дресирується, дуже тямуща і не гавкає просто так. Лукас тер'єрові потрібно багато спілкування з господарем. Він любить гуляти і чим-небудь займатися.

Догляд за Лукас тер'єром простий — його жорстка шерсть не вимагає спеціальної і тривалої чистки, достатньо раз на тиждень розчісувати її щіткою. Також шерсть цього тер'єра можна триммінгувати.

FCI №97

Існує 5 різновидів німецьких шпіців: вольфшпіц (кеесхонд, великий шпі, середній шпі, малий шпі і карликовий шпіц (померанський).

Всі вони об'єднані під одним номером класифікації FCI, і відрізняються лише розмірами і забарвленням.

У себе на батьківщині, в Німеччині, карликовий шпіц практично не користувався популярністю, зате в Америці і Англії ця порода знайшла величезну кількість прихильників.

Померанський шпіц — це компактна і дуже активна кімнатна собака, схожа на м'яку іграшку. Цей маленький пухнастий клубочок надзвичайно самовпевнений і зухвалий, він знає собі ціну, але ніколи не задерикуватий.

Карликовий шпіц тямущий і розумний, він легко навчається і швидко до всього звикає. Він безмежно відданий господареві, завжди ласкавий і чуйний.

Це надійний компаньйон, який відправиться за своїм господарем хоч на край землі! Помаранча потребує дуже тісному контакті зі своїм "ватажком" і тому повинен багато часу проводити з близькими йому людьми.

Незважаючи на те, що померанський шпіц — виключно кімнатна собака, він повинен виховуватися за тими ж правилами та командами, як і будь-яка інша порода.

Ця собака ідеальна для виставок і шоу-показів. Розкішна шерсть помаранчі нікого не залишить байдужим, а яскраве забарвлення і симпатична мордочка змусить вас остаточно закохатися в цю породу.

Пухнаста шерсть карликового шпіца вимагає щоденного розчісування. Потрібно приділити особливу увагу довгої прямої шерсті на хвості і грудей. Якщо регулярно не приводити шерсть шпіца в порядок, вона може скататися і собака втратить вигляд.

Під час линьки шерсть потрібно вичісувати більш ретельно спеціальним гребінцем.

Segugio Italiano Pelo Forte

FCI №198

Італійський сегуджіо відноситься до південноєвропейським гончим, і є досить рідкісною собакою, як, в принципі, і дві інші породи, що входять в цю міні-групу: іспанська гонча і еллінська заяча гонча.

Італійська гонча — старовинна порода гончих собак, що вважається предком більшості європейських гончих. Другий різновид цього гончака — короткошерста італійська гонча, нічим, крім зовнішності, від жорсткошерстного варіанту не відрізняється.

Це витривала і швидка собака, без проблем працює на складній місцевості при будь-яких погодних умовах. У сегуджіо приємний і дзвінкий голос, вона може працювати як поодинці, так і зграєю.

У будинку ця собака мила і привітна, вона ніжна і ласкава з дітьми, віддана господареві. У приміщенні спокійна і врівноважена, на полюванні — активна і азартна.

FCI не визнана

Грецька вівчарка розводиться на півночі Греції для охорони і пасіння величезних стад овець. Ця величезна собака поодинці може впоратися з вовком, саме тому вона настільки популярна у місцевих пастухів.

В останні роки було приділено багато уваги чистокровному розведенню грецької вівчарки, так як вона змішувалася з іншими пастушими собаками Балкан — каракачанська вівчарка і хорватська собака.

Це виключно робочий пес — грецька вівчарка працьовита і невибаглива, вона рішуче буде боротися з хижаком, будь то вовк, ведмідь і навіть людина.

Грецька вівчарка прив'язана до свого господаря і тільки його вона буде слухатися. Їй потрібно наполегливе строге виховання. У відносинах "господар-собака" власник повинен домінувати, і довести, що він лідер.

Ця вівчарка підозріла і недовірлива до незнайомців, її байдужий спокій дуже оманливий — грецька вівчарка завжди пильна і готова до оборони, в крайній ситуації вона може бути некерованою і агресивною.

Привчайте цю собаку до повного послуху, інакше потім ви з нею просто не впораєтеся. Як можна раніше соціалізуйте цуценя, не обмежуйте його в спілкуванні з тваринами і людьми.

Це собака категорично не підходить для утримання в квартирі. Грецька вівчарка найкомфортніше почувається під відкритим небом, їй не страшний ні дощ, ні холод, ні напад хижаків, — від усього цього її захищає кудлата шерсть.

Грецька вівчарка не потребує догляду, це абсолютно здорова порода, не схильна абсолютно ні до яких хвороб.

Westfalische Dachsbracke

FCI №100

Коротконогі гончаки були відомі в Німеччині з часів середньовіччя, особливо на заході Німеччини в областях Вестфалія і Зауерленда. Всі коротконогі Борболі були отримані від великих і середніх гончих, коли виникла необхідність в більш повільних собаках, за якими мисливець міг слідувати пішки.

Вестфальський таксоподібний Борболь вперше був описаний кінологами Людвігом Бекманом і Отто Грашей в 1886 році. У Німеччині ця собака була визнана в 1935 році.

Цього борболя використовують для полювання на зайця чи лисицю, крім того він може полювати навіть на кабана. Ця собака може працювати по кров'яному сліду.
Борболь азартний і має гостре чуття. Злісний до звіра, але не забуває про власну безпеку.

Зараз Вестфальський таксоподібний Борболь практично не відомий за межами Німеччини, та й у себе на батьківщині його зустрінеш не часто. Дуже схожий на Вестфальського Борболя шведський коротконогий гончак древе, який більш поширений і популярний.

Таксоподібний Борболь прив'язаний до господаря, легко уживається з будь-якими тваринами, добрий і терпимий до дітей. Це чудова сімейна собака, пильна і невибаглива.

Berner Sennenhund

FCI №45

Бернський зенненхунд — найвідоміша з чотирьох різновидів швейцарських пастуших собак. Всі вони розлучалися в відділених один від одного районах країни, і тому збереглися в чистому вигляді без домішок інших порід.

Решта з трьох порід — аппенцеллер зенненхун, ентлебухер зенненхун і великий швейцарський зенненхун — такі ж чудові пастухи і домашні вихованці, як і їх знаменитий родич.

Любителі цієї породи вважають, що на її формування вплинули собаки римських солдат, завезені понад два тисячоліття тому в Швейцарії. Але на жаль, після Першої Світової війни про ці собаках всі забули. Лише деякі жителі Берна тримали їх у себе.

У 1892 році почалося відродження цієї породи, яке увінчалося успіхом, завдяки кінолога, геологу і експерту собак професору Альберту Хайма. Перші виставки за участю цих собак пройшли в 1902-1904 році, а в 1907 мало хто з селекціонерів Бургдорфа вирішили просувати цю породу.

Вже через три роки на виставці демонструвалися трохи більше 100 дюрбехлерів, і як раз з тих пір ця порода отримала свою нинішню назву — Бернський зенненхунд.

Ці чарівні собаки вище середнього зросту, слухняні, пильні, гармонійно складені. На своїй історичній батьківщині — Швейцарії — використовуються як упряжні собаки або як собаки-компаньйони.

Ці собаки популярні в усьому світі. Мають дуже добродушний, живий характер. Бернские зенненхунд впевнені в собі, можуть бути байдужі до чужих людей. Ізляшняя боягузтво або агресія розцінюються як пороки.

Бернський зенненхунд чудово ладнають з дітьми. Готові годинами "бути нянькою" для Вашої дитини, і ні в якому разі не образить її. Незважаючи на свої розміри і силу ці собаки прекрасно дресируються.

З зенненхунда вийде відмінний сторож. Тримати таких собак краще в заміському будинку, але тим не менше приділяти собаці увагу прогулянками поза територією.