Про місто Гадяч

Про місто Гадяч

Гадяч (Gadyach) - в минулому столиця України, розташований в мальовничій місцевості Полтавщинина правому березі річки Псла.

Ще в скіфські часи на родючих землях в заплавах рік Псла та Груні охоче селилися люди.

А сам Гадяч, як місто, веде своє літочислення з Х-ХІІІ століть, коли проходили будівництво Посульської оборонної лінії

1 січня 2011 року був останній перепис населення. За його даними: в Гадячі проживають 23,7 тис. чоловік.

Ще в скіфські часи на родючих землях в заплавах рік Псла та Груні охоче селилися люди. А сам Гадяч, як місто, веде своє літочислення з Х-ХІІІ століть, коли проходили будівництво Посульської оборонної лінії. В 1442 р. Поблизу Гадяча будується Красногірський Миколаївський монастир. Отже Гадячу близько 500 років, що підтверджує карта „Границі Литовскої Русі в 1533 году”, де зазначений Гадяч – єдине місце з теперішньої Полтавщини, що свідчить про його значимість у ті часи.

Місто з 1634 року. У вересні 1658 року Іваном Виговським були підписані Гадяцькі статті, з Польщею. Після приєднання краю до Росії, Гадяч з округом був подарований Богдану Хмельницькому. Після його смерті став ранговим маєтком гетьманів. Карл XII влаштував в Гадячі лазарет для своїх військ.

У 1764 році замок Гадяча і всі маєтки, що належали до нього, подаровані Кирилу Розумовському, а в 1785 році куплений в казну і переданий у ведення міського управління.

ГАДЯЧ МІСТО ГЕТЬМАНСЬКЕ

Гадяч називаємо гетьманським містом зовсім не в розумінні постійної резиденції гетьманів. У цьому відношенні жодне українське місто не може бути назване так, тому що гетьманство в тому вигляді, в якому воно прийшло в історію і не могло мати постійної резиденції.

У вихорі боротьби і випадковостей військового щастя гетьманська влада перебувала на усьому просторі України і не могла встановитися на одному місці міцно і постійно. Той сам „Батько козачий” – Богдан Хмельницький все життя носився по полях битв і лише кістки свої склав у рідному йому Суботові.

Відомо, що найбільш тривалою за часом гетьманською резиденцією був Глухів. За ним Гадяч за гетьманства І. Брюховецького, а потім Батурин – за Мазепи та Розумовського. Але ж окрім цього Гадяч був пожалуваний у власність трьом гетьманам і саме через це до нього найбільше підходить назва гетьманського. Надзвичайно цікава історія міста пов’язана із іменами українських гетьманів.

24 березня 1654 року після Переяславської ради місто було пожалуване царем Олексієм на вічне користування Богдану Хмельницькому. Хмельницький був наїздами в Гадячі тричі і забрав з собою в Київ Гадяцьких полковників Леонтія Капусту і Кіндрата Бурляя. Після смерті Богдана Хмельницького, гетьманом був обраний його син Юрій Хмельницький, який не мав до правління ні політичних , ні відповідних людських якостей. Тому досить швидко гетьманська булава опинилася у руках Івана Виговського. 16 вересня 1658 року Іван Виговський уклав із польськими представниками Гадяцький договір, згідно з яким Україна входила до складу Польщі „як вільні до вільних та рівні до рівних” під назвою Великого князівства Руського. Пізніше за гетьманську булаву на Лівобережній Україні боролися Сомко і Золотаренко. На так званій „Чорній раді” під Ніжином 17 червня 1663 року після бурхливих суперечок, за згодою московського посла гетьманом було обрано Івана Брюховецького.

Іван Брюховецький був висуванцем запорожців й користувався підтримкою московського уряду. Власне, події, пов”язані з його обранням, мають бути добре відомими українському читачеві, оскільки їм присвячені славетний роман Пантелеймона Куліша “Чорна рада” та нещодавно знятий за цим романом однойменний фільм з неперевершеним Богданом Ступкою у ролі Івана Брюховецького. Період правління Гетьмана Івана Брюховецького цікавий ще й тим, що його резиденція і його уряд весь час його правління, від 1663-го до 1668-го року, містилися в Гадячі, який, отже, був тоді столицею тієї частини України, на яку поширювалася влада Гетьмана Івана Брюховецького.

Чому саме Гадяч?

Та тому, що це місто, разом з Чигирином, було ранговою, тобто надаваною за посадою, маєтністю українських Гетьманів. Свого часу тут зберігалися скарби Гетьмана Богдана Хмельницького. У роки гетьманування Івана Мартиновича Брюховецького (1663 - 1668) полкове управління перевели до Зінькова, а до Гадяча була перенесена гетьманська резиденція, що зробило його столицею Лівобережної України. У цей час місто переживало найбільший розквіт, у ньому було зведено гетьманський палац у Гадяцькій фортеці. Укріплення Гадяцької фортеці фіксує детально план Гадяча 1746 року („Полтавщина. Енциклопедичний довідник”, 1992р., ст. 152).

У Гетьманській фортеці було зведено і дерев’яну церкву Богоявлення господнього, біля якої знайшов останній спочинок І. Брюховецький – людина, яка зробила Гадяч значущою одиницею на карті України.

В літописі Гадяцького полковника Григорія Граб’янки є розділ про гетьманування Івана Брюховецького. З даними історичної праці Миколи Аркаса „Історія України - Русі ” (К., 1991, ст.242 - 243): „У 1670 році Гетьман Лівобережної України Дем’ян Многогрішний, з дозволу Царя, переніс свою столицю із Гадяча у Батурин, де й перебували Гетьмани, кінчаючи Мазепою”.

25 липня 1726 року цариця Катерина І передала Гадяч з навколишніми селами та слобідками у володіння князю Меншикову, який згодом, засватавши за малолітнього Петра ІІ свою дочку, замість Гадяча взяв собі кращі та більш прибутковіше місця. Імператриця Анна Іоанівна в 1730 році подарувала місто гетьману Данилу Апостолу, який помер 17 січня 1734 року. А коли останнього гетьмана України Кирила Розумовського 10 листопада 1764 року вимусили відмовитися від гетьманства – Катерина ІІ подарувала йому щорічну пенсію в розмірі 50 тисяч рублів і Гадяч із 13 селами. У 80 – х роках граф Кирило Розумовський продав Гадяч казні за 596 088 рублів (всього в цьому володінні нараховувалося 9948 душ).

Гадяцький полк діяв із 1648 по 1782 роки з перервою, коли його окремі сотні об’єднували то із Зінківським, то із Миргородським, то із Полтавським полками... Найзнаменитішим гадяцьким полковником був Григорій Граб’янка (загинув 1738 року), який здобув не лише військову, але й писемницьку славу, створивши відомий козацький літопис.

Доказом існування Гадяцького полку є зображення печатки Гадяцького полку, що розміщене у книзі Д.І. Яворницького „Історія Запорізьких козаків” (Л.,1992р., ст.15). 1. Летопись Самовидця по новооткрытым спискам, К.,1878, ст.153. 2. А. Грабовський. Полтавська єпархія у її минулому та теперішньому, ст.294. 3. В.А. Дядиченко, Нариси суспільно – політичного устрою Лівобережної України кінця ХVІІ ст. – початку ХVІІІ ст., К., 1959, ст.97.

Схожі статті:

Новини містаДобровольці звертаються до військомату в Гадячі.

Новини містаПрофілактичні заняття по правилам пожежної безпеки.

Новини містаГадячани знову зібралися на Віче.

Новини містаЗносять пам'ятники Леніну.

2554 перегляда

Рейтинг: +1 Голосів: 1

Комментарии

Нет комментариев. Ваш будет первым!

Наверх
Вниз