Топ-10 запитань учаснику АТО на які доводиться відповідати найчастіше.

Топ-10 запитань, на які мені доводиться відповідати найчастіше.

1. Ну як там?

Там незатишно. Часто страшно. Іноді — повна торба (читай "повні штани"). В цілому схоже на затяжний екстремальний турпохід, тільки у супроводі гучних звуків. Ну, ще життя можна втратити.

2. Вас там годують? (Вам тепло? Ви не хворієте?)

Проблеми з харчуванням і теплом існують в основному в найгарячіших точках, куди важко доставити продукти і речі. В усіх інших випадках головне не лінитися: заготовляти дрова, утеплювати приміщення, готувати гарячу їжу. Хворіти ніколи, усі хворі — у шпиталях. Волонтери — молодчаги!

3. Хто вам надає обмундирування та зброю?

Усім необхідним нас забезпечує держава: зброєю, одягом, взуттям, гранатами-патронами, бронежилетами, касками тощо. Але в зв'язку з тим, що наша армія досі — велика бюрократична машина, процес забезпечення проходить повільно і з великим запізненням. Тому знову: волонтери — молодчаги!

4. Ви отримуєте зарплату? (Читай "Скільки ви заробляєте?")

Так, в повному обсязі і вчасно. Все перераховується на картки. Середня зарплата військовослужбовця ЗСУ — 2500 грн. Сума подвоюється, якщо ти знаходишся в АТО. Разом виходить 5-6 тисяч. Продаж автоматів прибутку не приносить)

5. За що (за кого) ви воюєте?

Не за олігархів, це точно. І не за політиків. Щоб зрозуміти за що, просто уявіть, що всі ми зараз залишимо свої позиції і підемо по домівках. Ласкаво просимо на окуповану Україну. Ми пішли назустріч війні, щоб війна не прийшла до нас додому. І не важливо з чого це все почалося, важливо, чим це все закінчиться.

6. Чи варто йти воювати? (Читай "За що?")

Відповідь шукай вище. У прийнятті цього рішення велику роль відіграє моральний закон всередині кожного з нас. А ще здатність до самопожертви. В будь-якому випадку чоловікові личить зустрітися із загрозою раніше, ніж вона прийде до його дому. Домовитись із воєнкомом можна, важче домовитись із самим собою...

7. У новинах передали… (в інтернеті написали...)

Новини створюються для підняття рейтингу каналу, газети, сайту, блогу. Тому більшість інформації спотворюється до невпізнаності. В правдивості можна бути впевненим лише будучи очевидцем чи учасником події. У всіх інших випадках — це лише привід поговорити у черзі за хлібом (молоком).

8. Кому вірити?!

Нікому. Під час війни брешуть усі. Тому особливо небезпечно дивитися одночасно одинакові за змістом, але абсолютно різні за подачею російські та українські канали: можна отримати когнітивний дисонанс (розрив шаблону). Намагайтеся дивитися-читати не вирвані з контексту сюжети-висловлювання і більше спілкуватися з безпосередніми учасниками подій: їх зараз на щастя (чи на жаль) достатньо. Та й здоровий глузд теж ніхто не відміняв.

9. Доки все це триватиме?

Це не до мене. Це до аналітиків та політологів. Хоча все залежить від Злісного Карлика, з якої ноги він встане наступного ранку. На жаль, ногу він вже майже рік не міняє. Біда полягає ще й в тому, що Карлик хворий на голову і заразив цим мільйони росіян, та ще й декого з українців. Будемо лікувати.

10. Коли вже додому?

Хочеться ВЖЕ. І не йти більше нікуди. Я як той хоббіт: хто читав-дивився Толкієна мене зрозуміє) Але, побувавши ТАМ, ти вже не можеш спокійно сидіти вдома. Ти йдеш туди, навіть усвідомлюючи, що можеш загинути. Бо це МОЯ країна і будь хто, хто занесе над нею зброю — мій особистий ворог.

Головне, запам'ятайте: Україна дійсно не по зубах агресору і рано чи пізно стане для Карлика могилою. В усіх значеннях цього слова. Як кажуть самі росіяни: "Не по Сеньке шапка".